Богдан Хмельницький

Хмельницький Богдан (Федір) Зіновій Михайлович (бл. 1595 – 6 серпня 1657, Чигирин) - український державний діяч, полководець, дипломат. Гетьман України з 1648 р. Очолив повстання, яке поклало початок визвольній війні українського народу. Засновник української козацької держави, організатор її адміністративного управління.

Біографія

Богдан Хмельницький Походив з українців дрібно-шляхетського роду (гербу «Масальський», а потім «Абданк»). Спроби деяких дослідників (І.Каманін, М.Возняк) приписати Xмельницькому міщанське походження (з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів) не були прийняті наукою, бо суперечили всім документальним даним, свідченням сучасників (українських, польських і чужоземних та й самого Xмельницького), які одностайно вважали Xмельницького за шляхтича. Батько Xмельницького — Михайло Хмельницький був на службі у коронного гетьмана Станислава Жолкєвського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 р. він брав участь у поході Жолкєвського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою. Його дружина, мати Богдана, за деякими відомостями козачка, згодом одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» В.Ставицьким, який пережив її й під час Хмельниччини служив у польському війську на Білорусі; син його Григорій, брат (по матері) Xмельницький, був козацький полковник на Лівобережжі й писався Хмельницьким.

Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна. В науковій літературі висловлювано різні думки про місце народження Хмельницького; називали м. Жовкву (С. Тароня, Н. Полонська-Василенко та ін.), Суботів або Чигирин (І. Крип'якевич), Переяслав (М. Петровський), з яким життя Xмельницького особливо тісно пов'язане, тощо. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, де був учнем Ґонцеля Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Xмельницький був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добре знання латинської мови, досконало володів польскою мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французкої мови. Шкільна наука Хмельницького закінчилася перед 1620 р. Того ж року він дістав перше «бойове хрищення»: у битві під Цецорою 1620, де загинув його батько, Хмельницький попав у турецький полон і був два роки в Царгороді. Викуплений з неволі своєю маткою (Пасторій), повернувся на Україну.

Від 1622 до 1637 немає певних відомостей про життя і діяльність Xмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Десь біля 1625–1627 pp. Xмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. 1637 бачимо Xмельницького серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорізького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 скасувала автономію Війська Запорізького, й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади на Україні. Xмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Xмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. 1645 він, разом з козацьким загоном на 2 чи більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка. Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Володислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорізького. Xмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Володислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет на Україні та в Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки. Можна думати, що десь у другій половині 1640-их pp. він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці на Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Xмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станислав і його син, коронний хорунжий Олександер. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Xмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Xмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), зруйнував економію й пограбував майно Xмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Xмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Xмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Xмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Xмельницького. В кінці грудня 1647 Xмельницький з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, там його було обрано за гетьмана, звідти на низ Дніпра. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Xмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його аґентури на майно і родину Xмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Новіші досліди доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації на Україні. Дуже важливе, що, починаючи війну з Польщею, Xмельницький заручився союзом з Туреччиною й Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Саме тому перемоги Xмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її аґентури на Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволяє з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року: «Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта ..., навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріюмфальний в'їзд Xмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 як «пресвітлого володаря й князя Руси» свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Xмельницького був зроблений. Але цю державу треба було боронити, розбудовувати й забезпечити їй визнання й належне місце в системі європейських держав. Усе дальше життя Xмельницького було присвячене досягненню цієї мети. Як фундатор і будівничий, оборонець і господар нової української держави, Xмельницький виявив себе великим полководцем, талановитим дипломатом і першорядним державним діячем.

Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Але костей Хмельницького там зараз нема. У 1664 році польський воєвода Степан Чернецький спалив Суботів і велів викопати прах Хмельницького і викинути його з могили.

Досягнення

Як полководець Xмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава. Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Xмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної коньюнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Xмельницього. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Xмельницький створив, одну за однією; три могутні коаліції. Першою — була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 р. Але, в наслідок трикратної зради кримського хана (Зборів 1649, Берестечко 1651, Жванець 1653) й пасивности Туреччини, Xмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею. Друга коаліція українсько-московська, з царем Олексієм Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 згідно з якою Україна ввійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі, не з вини Хмельницького не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, старшинства, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 р. російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею і фактично зрадив переяславські домовленості. Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілість і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, [[Семигород|Семигородом[[ та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Xмельницького, мала не лише створити велику й незалежну Руську державу (в межах цілої етнографічної території України та Білорусі) під владою гетьмана й Війська Запорізького, але й цілковито ліквідувати польську державу («снести б Коруна вс"я, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав і своїх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 Москви з Польщею без участи України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Вона зазнала невдачі не з вини Xмельницького й прискорила його смерть.

Найбільшим досягненням Xмельницького у процесі національно-визвольної революції було утворення й формування Козацько-Гетьманської Держави — Війська Запорізького (1648–1782). У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, Хмельницький виступає, як державний діяч великого формату. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу. Xмельницький створив не тільки державний апарат і виховав цілий гурт бойових військових і цивільних керівників як з козацької старшини, так і з української шляхти (І. Виговський, П. Тетеря, Д. й І. Нечаї, І. Богун, Г. Гуляницький, С. Мрозовицький (Н. Морозенко) та ін.), але й цілу провідну верству Козацько-Гетьманської Держави, яка, попри всі труднощі і поразки, зуміла свої завоювання зберегти і вдержати, супроти навали Москви і польсько-турецьких зазіхань, майже до кінця 18 ст.

Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі.

Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу.

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім’я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб... Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити... Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

Родовід

Богдан Хмельницький був одружений тричі. Перша дружина його Ганна Сомківна — мати всіх його дітей, померла передчасно. Другий шлюб (на початку 1649) зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського — Мотроною, яка брала участь у змові проти гетьмана, і вчинила подружню зраду, за що син Xмельницького — Тиміш у відсутності батька, який був у поході — наказав її стратити 1651 р. Влітку того ж року Xмельницький одружився з Ганною Золотаренківною, козачкою з Корсуня, вдовою полковника Пилипа (Пилипця). Вірна подруга й дорадниця Xмельницького, вона надовго пережила його, і в 1671 стала черницею (з ім'ям Анастасії) Києво-Печерського жіночого монастиря.

Xмельницький мав двох синів і чотирьох дочок. Старший син Тимофій (Тиміш), народився 1632, був одружений (1652) з донькою молдавського господаря В. Лупула — Розандою (Роксандою). Його Xмельницький вважав своїм спадкоємцем, але Тиміш загинув 15 вересня 1653, смертельно поранений під час облоги молдавської фортеці Сучави, яку він боронив зі своїм козацьким військом. Він залишив двоє дітей (за деякими джерелами, близнят), доля яких невідома.

Молодший син Xмельницького — Юрій (Юрась) народився біля 1641 р, вчився в Києво-Могилянській Колегії, і 1657 р., ще за життя батька, був обраний гетьманом-наступником, при реґенті І. Виговському, який ще того ж року перебрав булаву. Згодом Юрась ще двічі був гетьманом.

Донька Xмельницького — Катерина (Олена) була одружена з Д. Виговським, і після його смерти в московському полоні стала другою дружиною гетьмана П. Тетері. Друга донька — Степанія була дружиною І. Нечая, який загинув на московському засланні, а вона стала черницею Киево-Михайлівського жіночого монастиря. Імена двох інших доньок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Польщею 1655, а друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Xмельницького згас у кінці 17 ст. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Росії у 18–19 стст., були іншого походження.

Відгуки істориків

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині. М.Грушевський. 1913; Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір`я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір’ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів. І.Крип’якевич. 1954.' Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища. Д.Дорошенко. 1921.